А ви любите котиків так, як ми?! :) 

Якщо ви розділяєте нашу прихильність до цих надзвичайно цікавих тварин - пропонуємо вам серію розповідей про рівненських котів.

Як їм живеться? Що вони їдять? Де сплять? Про що думають і навіть мріють?! 

Про все у це у спільному фотопроекті порталу OGO.ua та ініціативної групи НЕтипове Рівне - "Rivnecats: життєві історії рівненських котів"

Будемо раді опублікувати розповіді і про ваших улюбленців!

Надсилайте фото та інфо про вашого котика/кицьку і ми обов`язково "розпишемо" його життєву історію :)

Чекаємо "котячих" листів на e-mail: info@ogo.ua, uliana.tet@gmail.com

Або ж присилайте у повідомленнях нам на:

http://vk.com/netypove_rivne - http://www.facebook.com/NEtipoveRivne

або ж http://www.facebook.com/OGO.ua - http://vk.com/ogo_ua

"Мене звати Білий Кіт. Насправді, у мене немає типового котячого імені, як от Мурзик чи Васька, бо я живу на вулиці. Так-так, я - вуличний кіт, і тому всі, хто мене бачить, говорять про мене лише Білий Кіт. От я і вирішив, що це буде моїм ім"ям. Я народився влітку 2012 року, моя мама - темно-сіра короткошерстна кішка, а тато... Я не знаю, хто мій тато, проте моя сетричка народилась сірою і короткошерсною, а я - білим і пухнастим. Спочатку я думав, що мене заберуть в сім"ю, коли я підросту, проте йшли місяці, спливало літо, добігала кінця осінь, і нарешті, закінчилась довга зима, а мене ніхто не взяв... Я жив з мамою Сірою та тіткою триколірною кицькою на ім"я Писанка в підвалі будинку №6 по вулиці Черняка. Бабусі, що мешкають у моєму будинку, годували нас, за що ми їм невимовно вдячні. Але я, на відміну від моїх родичів, боявся йти до рук. Я боявся, що мене будуть бити. Проте нещодавно мене спіймала бабуся Галина, але не стала мене ображати, а почала гладити... Я вперше відчув тепло людських рук і перестав боятися. Мене почали гладити, і я відповідав вдячним муркотанням. Але знаєте, що я вам скажу... Я все ще хочу мати сім"ю..." Історія переповіла: Надія Малафеєвська